Минають роковини із дня загибелі Данилюка Петра Петровича
Вічній та світлій пам'яті Петрика, Петі, Петра, Петра Петровича Данилюка...
18-го липня 1989 року на світ з’явився- всесвіт.
Саме таким був для Петра та Марії Данилюків їхній синочок Петрик. Бажаний первісток та втіха для всієї родини.
Петрусь зростав розумною та допитливою дитиною. Цілими днями метушився надворі, досліджуючи околиці рідного дому. Розпитував у батьків про все на світі й інколи через власну цікавість потрапляв в хлоп’яцькі проблеми:розбиті коліна, ніжки ужалені кропивою чи подряпини від сусідського кота.
Проте, завжди був слухняним та покладистим. З часом в сім’ї народилося ще двоє дітей, дві дівчинки Наталія та Ірина. І маленький Петрик перетворився на дорослого та розважливого старшого брата.
Однокласники та педагоги згадують, що в школі Петрусь був дуже самостійним, старанним та компанійським. Добре засвоював поданий матеріал, захоплювався історією України та географією. Вчителі зазначають, що він ще з шкільних років був небайдужим до долі нашої країни, можливо, це й вплинуло на подальший розвиток подій.
Юнацькі роки швидко промайнули і ось Петро вже солдат 24-ї окремої механізованої бригади ''Залізна'', що в м. Яворів на Львівщині. В той час 24 ОМБр була визнана найкращою бригадою в західному оперативному командуванні, а згодом була названою найкращим підрозділом Сухопутних військ Збройних сил України. Батьки пишалися, що син за власним бажанням проходив строкову службу та з нетерпінням чекали його повернення додому. Після служби вже зовсім не юнак, а змужнілий молодий чоловік Петя повернувся додому та почав налагоджувати життя.
Промайнуло ще кілька років і в Україні розпочався Євромайдан, Революція гідності, анексія Криму та війна на Донбасі. Саме в той час і був обраний комплекс військових та спеціальних організаційно-правових заходів українських силових структур, спрямований на протидію діяльності незаконних російських та проросійських збройних формувань у війні на сході України, так звана АТО.
Петро не міг залишатися осторонь біди, що прийшла в його рідну країну. В 2016 році він був прикомандирований з рідної частини до 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади , звідки й відправився на оборону Донбаських степів. Більше року сумлінно виконував бойові завдання, службові обов’язки по захисту суверенітету і територіальної цілісності України в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Після АТО заключив контракт із ЗСУ ще на два роки.
В 2018-му році, пройшовши тести та успішно склавши іспити вступив до навчального центру ‘Десна’ Збройних Сил України в Чернігівській області, де опановував роботу з переносним протитанковим ракетним комплексом ‘’Джавелін’’.
І здавалось би, що все позаду і можна, врешті, трохи пожити. Петро подався за кордон. Працював та мандрував. Вивчав, так би мовити, на практиці один із найулюбленіших предметів у школі-географію, але тепер не в підручниках, а наочно. Поєднував роботу та навчання. В 2021-му році отримав диплом про вищу освіту, яку здобув у університеті економіки та права ‘’Крок’’.
Мама Марія згадує, що кожен раз, перебуваючи десь в іншій країні її син хотів повернутися додому. І повернувся напередодні повномасштабної війни росії проти України.
Батьки вмивалися сльозами та не хотіли відпускати найдорожчого у світі синочка. Проте, твердо переконаний та налаштований на захист свого дому та країни Петро мобілізувався до ЗСУ 25-го лютого 2022 року. Поповнив лави 10-ї гірсько-штурмової бригади ‘’Едельвейс’’, котра знаходиться у складі сухопутних військ Збройних сил України й займав посаду навідника-оператора протитанкових ракет.
Одним із перших завдання для Данилюка Петра та його побратимів стала оборона Київського напрямку та визволення Півночі, а далі і Донеччина…але, на жаль, 15-го березня під час виконання бойового наказу життя Петра обірвалося.
Назавжди згасла зірка земного життя. Навічно загорілося світило людської душі, десь посеред небесних засвітів.
Роки, що так невпинно мчали зупинилися. Звуки війни стихли. Біль та розпач закінчилися. Не залишилося нічого, окрім спомину та вчинку, щирої молитви та рани для рідних, яка не загоїться ніколи.
Петро помер. Але він здобув вічну славу й життя в Божій обителі. Проте, його більше немає у тих, кому він потрібен на землі.
Петро помер. Але він залишив нам шанс переписати історію українства та подарувати майбутнє для наших дітей.
Петро помер. Але пам’ять про його надлюдський подвиг житиме вічно. Щороку вона повертатиметься до рідних першим сонячним березневим промінням, весняними паводками, вишневим цвітом, літніми дощами, осіннім листопадом та хуртовинами.
Петро помер. Але він тепер переселився до Небесного війська і продовжує свою кропітку та скрупольозну роботу. Він вознесений, веселий, живий.
Живий і житиме через наші добрі вчинки, псалми та пам’ять.
І доки є пам’ять в людей,
І живуть матері,
Допоти й сини, що спіткнулись об кулі,
Живі!
(Б. Олійник)
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Грамоти, відзнаки, ордени та медалі, якими був нагороджений Данилюк Петро Петрович за життя.
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Державний стяг, подарований Данилюку Петру Петровичу побратимами після участі в Антитерористичній операції на Сході та орден ''За мужність'', яким нагороджений посмертно.
Завідувач сектору молоді, спорту, культури та туризму
Рожнівської сільської ради
Гольовська Христина
