Історико-культурні особливості Рожнівської ОТГ

Рожнів уперше згадано у літописах ще у 1408 році. Від цієї дати і починаємо відлік віку Рожнова.

За переказами, давні рожнівчани на Рожнів казали ще й Рознів. Вочевидь, назва Рожнів (Рознів) походить саме з мотиву його географічного розташування, бо, власне, міститься Рожнів у так званих «рожнах», тобто у місці, де зливаються притоки Хімчинець і Тарновець з річкою Рибниця.

Ще одну версію походження назви села Рожнова пропонує Федір Мацко. Він пише, що в сиву давнину в одного селянина появилося жито, яке тоді називали «рож». Тому того чоловіка люди називали Рожко (трохи змінене прізвище – Рижко існує і тепер). Люди приходили до нього і просили насіння рожу, а він казав, що у нього його мало і щоб приходили восени по рож нову. Восени люди казали, що йдуть по рож нову – звідси і назва Рожнова.

Особливістю Рожнова є те, що село розташоване на пограниччі трьох субетнографічних земель: Гуцульщини, Покуття та Буковини. З одного боку гуцульські міста Косів, Кути, а, з іншого, – покутські Заболотів і Коломия, дещо далі – буковинські Вижниця і Чернівці. Все село поділяється на 4 парафії, що визначають його територіальний поділ: Стебліцька, Підгора, Чаплинці, Заріка, що в свою чергу складаються з 36 урочищ і кутків.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D1%96%D0%B2

 

Кобаки: Перша писемна згадка датується 1442 роком. У давніх джерелах іменується «Здвиженем», а на початку 17 століття село почало носити назву — Кобаки, яка збереглась і донині.

Напевно, існувало воно ще задовго до цієї згадки, бо невдовзі знаходимо відомості, що мало воно спочатку 26, а через деякий час 40 дворів, ділилося на дві парафії, тобто утримувало 2 храми.

Сьогодні Кобаки – красиве гуцульське село Рожнівської громади. Прикрасилося найбільшим в області Народним домом, будинками – котеджами для спеціалістів, казковою будівлею дитячого садка, добудувало ще в два рази школу, має відомий в Україні хор, центр дитячої творчості.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D0%BA%D0%B8  

 

Хімчин: Село виникло 1590 р. Як Хомчин. Має 53 присілки і кутки.

Історія виникнення.  В одного князя була дочка на ймення Хима. А в коваля був син Чин. Вони покохали одне одного і вирішили тікати. Хима й Чин втекли на землю, яку пізніше назвали їхніми іменами — Химчин.

А ще розповідають, що колись дуже давно, був князь, у якого була дочка Хіна. Князь подарував їй землі, які через деякий час почали називати Хінчин. А пізніше поляки перейменували в Химчин.

Інші кажуть, що з турецької неволі втекла дівчина Хіма. Була вона дуже роботяща, допомагала багатьом людям. Коли вона померла, село на її честь було перейменовано на Химчин.

  • Село знане красою краєвидів та виданими людьми. Вихідцями  із села є Василь Романюк (9.12.1925 — 14.07.1995) — патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир.
  • П. Корнеюк — український журналіст, громадський і політичний діяч, активіст НРУ.
  • П. Мотрук — посол України в Польщі.
  • Остафійчук Богдан Костянтинович — доктор фізико-математичних наук, професор, у 2005—2012 роках  — ректор Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B8%D0%BC%D1%87%D0%B8%D0%BD

Рибне: перша згадка про село Рибно датована у громадських і земських актах ІФОДА, том 14, ст. 85 від 31 серпня 1444 року. Заселення села почалось значно раніше. Шляхтич Міхал з Войникова своєю грамотою дарує село від імені воєводи Одровонзи своїм братам Андрію і Баниту з поселенням у 15 дворів.

З розповідей старожилів відомо, що поселенці села, які входили до грамоти, жили і мали свої «двори» не над Черемошом, а на полі, яке вони вже обрядили. Понад Черемошом жили поселенці-втікачі, які оселились в малодоступних місцях — лугах і користувалися тільки рибою та звіриною. Щоб приготувати їжу вони розпалювали ватри, а тому їх назвали Ватричами.

Отже, першими поселенцями Рибна були Ватричі, які з берега Черемша оселились неподалік річки на кусник родючого поля. Пізніше, приблизно в 1560 році, на своєму полі вони збудували каплицю — церкву. По розповідях старожилів — Максима Ватрича, Дмитра Олексика можна повірити, що каплицю побудували Ватричі для обряду померших, яких тут же коло каплиці хоронили і назвали місце поховання цвинтар.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B8%D0%B1%D0%BD%D0%B5_(%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD)