Минають роковини із дня загибелі Савіцького Олега Ярославовича
Зі щитом або на щиті….
Сьогодні минає рік від дня загибелі одного із мужніх синів України, Савіцького Олега Ярославовича, який беззастережно віддав своє життя, захищаючи незалежність та майбутнє нашої країни. Його героїзм, самопожертва та відданість мають бути увіковічені.
Народився Олег 20 січня 1973-го року в місті Надвірна Надвірнянського району Івано-Франківської області, межа Гуцульщини і Покуття, в сім’ї Ярослава та Ірини Савіцьких. Окрім Олега в подружжя була ще молодша донька Наталія. З часом родина переїхала до Кобак Косівського району Івано-Франківської області.
З самого дитинства Олежик вирізнявся серед своїх однолітків гострим розумом та кмітливістю. Батьки вкладали багато часу та душі у його виховання. Тому, зростав добрим, щирим, особливо чуйним, ніжним та дбайливим до оточуючих. Вмів відчувати чужий біль та бути толерантним. Володів внутрішньою гармонією та здатністю розуміти емоції і потреби інших людей, навіть у ранньому віці. Мав велике серце та витончену душу. Ніколи не використовував силу або агресію і завжди виявляв м'якість і терпіння. Завжди шукав компромісів і вірив у силу добра і любові.
Після успішного закінчення школи Олег вступив до Тернопільського національного економічного університету на факультет економіки та управління. Студентські друзі згадують, що Олег був аналітично мислячою особою, яка вміла розглядати проблеми з різних точок зору та застосовувати економічні моделі і методи для знаходження раціональних рішень. Він володів навичками збору та аналізу даних, вмів працювати з економічними програмами та інструментами, такими як економетрія, статистика та фінансовий аналіз.
Роки молодості та шанс побудувати економічну кар’єру припали на період становлення незалежності України. Часи були складними і Олегу довелося відкласти можливість розвиватися в професійному напрямку, потрібно було багато працювати, аби жити самому та допомагати родині. Все своє життя він провів у праці та клопотах. Завжди намагаючись зберегти в собі зерно людяності, чесності та справедливості. Він демонстрував громадянську свідомість і активну участь у політичному та громадському житті, намагаючись всяко сприяти розвитку ослабленої після московського ярма країни.
24-те лютого 2022-го року принесло в життя Олега Ярославовича страшенний неспокій, як і у всіх свідомих українців. Він важко переживав події тих днів, бо, напевне, знав, що ворог просто так не відступить, проллє море крові та зруйнує масу людських доль. Вагань в нього не було жодних-потрібно братися до зброї та поповнювати відважні лави Збройних Сил України. Останньою краплею перед прийняттям рішення стала мобілізація двоюрідного брата Ярослава, а за ним добровольцем мобілізувався і сам Олег.
В складі 115-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України відправився на Луганщину. Майже за три місяці служби Олег неодноразово ризикнув власним життям, захищаючи своїх товаришів зі зброєю в руках і сміливим серцем. Його військова служба була важкою, але він завжди демонстрував велику самовідданість та віру в перемогу добра над злом. Сповнений справжньої мужності, самовідданості і непохитної вірності своїй країні, захищаючи її територіальну цілісність і мирне майбутнє для своїх співвітчизників, впав в бою 22 травня 2022-го року в місті Сєвєродонецьку.
Що залишив для нас Савіцький Олег?- Нескорене українське серце, незламну віру у добро та перемогу, надлюдський жертовний подвиг. Яскравий орієнтир на краще життя без кайданів., величезну гордість, пекучий біль та світлий спомин.
