Минають роковини із дня загибелі Баланюка Володимира Васильовича
Якось Любомир Гузар, патріарх-предстоятель Української греко-католицької церкви, сказав: "Людина дістає певні дари і вона повинна мати сміливість бути собою". Володимир Васильович Баланюк мав сміливість бути тим, ким був насправді - найкращим сином українського народу, сміливим воїном-захисником, нащадком козаків.
Народився майбутній герой 11 червня 1979 року в селі Кобаки Косівського району Івано-Франківської області. Він був першою дитиною у сім'ї Лідії та Василя Баланюків. Пізніше в шлюбі народилося ще троє дітей: доньки Тетяна та Світлана і син Богдан.
Рідні розповідають, що ще з самого дитинства Володимир був відданим і працьовитим хлопчиком. Завжди клопітливо метушився, щоб допомогти батькам біля дому та з вихованням молодших.
Шкільні роки Володимира були насиченими та плідними. Він був відповідальним та старанним учнем. А вчителі завжди хвалили його наполегливість, вміння швидко освоювати новий матеріал та зосередженість на уроках. Володимир проявляв активну участь у шкільному житті, був відкритим до нових ідей та знань Також був незамінною підтримкою для своїх однокласників і товаришів.
Після закінчення школи Володимир Баланюк у 1998 році відправився до далекого та сонячного Миколаєва, де й проходив строкову службу в армії. Володимир повсякчас показував велику відданість та патріотизм до України, і його сім'я завжди була горда його вибором служити у військових лавах.
Після закінчення строкової служби Володимир повернувся до рідних Кобак і присвятив себе праці. Окрім роботи, він активно долучився до розвитку своєї громади, брав участь у сільських заходах та ініціативах. Володимир був працьовитим і відповідальним господарем, завжди готовим допомогти сусідам та іншим людям, які зверталися до нього.
А коли на території України почалася війна, він відчув за собою обов'язок захищати країну. 01 березня 2022 року його було мобілізовано. Володимир Баланюк ввійшов до складу 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс", 108-го батальйону, 1-ї роти гранатометного взводу Збройних Сил України і відправився на фронт. У бойових діях Володимир виявився справжнім захисником. Він мужньо боровся на передовій, де з рішучістю відстоював суверенітет та територіальну цілісність України. Незважаючи на небезпеку і тяжкі умови, Володимир завжди був на місці, готовий віддати все заради перемоги над ворогом.
А 3 липня 2022 року, під час жорстоких боїв у селі Спірному Донецької області, загинув Володимир Баланюк. Він віддав своє життя заради свободи та незалежності нашої держави. Він став героєм, який жертвував своїм життям на захист України та мирного майбутнього своїх співвітчизників.
Смерть Володимира Баланюка стала величезною втратою для його родини, рідного села, Рожнівської громади та всієї України. Його відданість, мужність і патріотизм завжди житимуть у кожному з нас.
Він був людиною, воїном, захисником, вчинки якого мають надихати до боротьби та свободи десятки наступних поколінь. Його подвиг відображає безстрашність та рішучість у боротьбі за право жити на рідній землі спадкоємцям великої та могутньої Київської Русі.
Володимир був прикладом справжнього лідера, який не тільки виконував свої обов'язки, але й надихав інших на подвиги. Багато солдатів пам'ятають його мудрі поради і підтримку у найтяжчі моменти. Володимир був надзвичайно відданим своїй державі та справі, яку робив. Він розумів важливість свободи та незалежності, а його віра в майбутнє України була непохитною.
Його жертва не буде ніколи забута і завжди залишиться в пам'яті усіх, хто цінує мужність та самовідданість. Володимир став символом боротьби за свободу та героїзму. Його трагічна смерть нагадує нам про важливість єдності і миру, а самопожертва та відданість надихають продовжувати його справу і боротися за справедливість.
Нагороджений посмертно орденом ІІІ ступеня ‘’За мужність’’.
