Минають роковини із дня загибелі Смадича Сергія Леонідовича

           Російсько-українська війна є найбільшим та найболючішим випробуванням для нації. Воно вимагає відваги, жертовності та єдності українського народу. Серед тисяч героїв, що віддали своє життя за незалежність і територіальну цілісність України, особливої пам'яті заслуговує Смадич Сергій Леонідович, який став одним із людей-символів відданості своїй країні та жертовності в боротьбі за її майбутнє.

Народився Сергій 1 червня 1974 року в чудовій та порядній сім’ї Леоніда Ілліча та Тамари Данилівни Смадичів в селі Слобідка Косівського району. На той час в подружжя вже була старша донечка Валентина, сестра нашого Героя. Для всіх членів родини новонароджений Сергійко був краплиною радості, надії і майбутнього – великою потіхою та безмежним щастям. Завжди усміхнений, активний, допитливий та розумний не за віком. Сергій любив досліджувати світ довкола себе. Пізнавати щось нове та вчитися новому. Ще з малих літ мав загострене почуття справедливості, відповідальності, прискіпливості, а ще безкрайньо добре серце.
 

Його обожнювали однокласники та вчителі. Сергій радо сприймав нові виклики і можливості, досягнення поставлених перед собою цілей у навчанні, спрямовуючи на це всі свої зусилля та енергію. Цілеспрямованість та сміливість – індикатори його дитячої самодисципліни, безстрашшя та рішучості. У 1989 році Сергій став випускником Кутської середньої школи і студентом Кутського професійного училища, за фахом шофер-тракторист.

Студентське життя швидко промайнуло і у 1992 був призваний на строкову службу до Сторожинця, де в той час розміщувалася військова частина А0267. Найрідніші згадують, що служба в армії додала Сергію ще більше впевненості та досвіду, заклала в ньому цінні життєві навички. Він навчився працювати в команді, приймати рішення в умовах обмеженого часу та ресурсів, розвинув власний характер та готовність стати на захист своєї Батьківщини в будь-який момент. Хто знає, можливо, це і відіграло важливу роль у подальшому житті.

Незадовго після демобілізації в житті Сергія відбулася доленосна зустріч із майбутньою дружиною Христиною. Щастя назавжди із якою пов’язав у 1996 році. У міцному шлюбі народилося двійко дітей син Денис та донька Діана. Сергій був чудовим сім’янином, люблячим чоловіком та прекрасним батьком. Він був не лише є опорою для своєї родини, але й прикладом гідності, доброти та відданості для інших. Для своєї сім’ї Сергій був лідером та наставником. Він підтримував дітей у їхніх зусиллях та прагненнях, надавав їм відчуття підтримки та впевненості. Завжди був захистом та тилом для своєї дружини. Міцний союз двох люблячих людей вчив дітей, що любов, порозуміння та підтримка є найважливішими аспектами сімейних відносин, які допомагають побудувати щасливу та міцну родину.

Здавалося, що зруйнувати чи порушити родинну ідилію та гармонію не може нічого, але 24 лютого 2022 року у мирне життя Смадичів, як і в сотні тисяч інших доль увірвалася страшна війна.

04 березня 2022 року Сергія мобілізували до Збройних Сил України. Життя родини розділилося на до та після. До – море радості, багато перспективних планів на майбутнє, спокійні сімейні вечори і після – сльози, хвилювання, очікування телефонних дзвінків, молитви, безсонні ночі.

Поки близькі намагалися вимолити у Бога ще один день життя та здоров’я їхнього найдорожчого чоловіка, батька, сина та брата, Сергій мужньо стояв та стражі їхніх молитов. Безстрашно виконуючи свій чоловічий обов’язок в найгарячіших точках війни у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади в кулеметному взводі стрілецького батальйону.

Гірко, холодно, раптово, але смерть таки вирвала його із земного буття. 09 серпня 2022 року Сергій загинув в селі Кліщіївка Донецької області.

І лише птахи небесні знають, які слова він виголошував під вогнем, які молитви летіли з його серця, як він мріяв повернутися додому до рідних та близьких.

Сергієві кроки назавжди залишили сліди на чорноземних воєнних грунтах, його надмужній подвиг засяяв найяскравішою зіркою на небі, його смерть незгасне світло, яке підсвічує шлях до майбутнього нашої держави. Він вічна рана у серці люблячих людей, рана, котра ніколи не загоїться.

Загибель Смадича Сергія Леонідовича залишиться в пам'яті поколінь. Його життя, відданість і героїзм нагадують нам про важливість об'єднання в часи випробувань, і його дух завжди буде жити в національній свідомості, надихаючи нас продовжувати зміцнювати Україну і захищати її незалежність.
Нагороджений Орденом 'За мужність' 3 ступеня.