Минають роковини із дня загибелі Марчука Сергія Миколайовича
Все завмирає. Шалений життєвий темп сповільнюється в очікуванні затяжної холоднечі. Кудись дівається тепле сонце, на зміну йому приходять дощі, важке небо та непроглядні тумани.
Але в родині Любові та Миколи осінь 1997 року була особливою - теплою та сонячною. Їм не страшна була жодна стужа, бо 06 жовтня на світ з’явився синочок Сергійко. Маленьке соколятко, мамине й татове світелко, щастя і розрада. Карооке хлоп’яточко - безмежний світ з любові, добра, посмішки, щирості, довірливості та допитливості.
Завжди сповнений енергії та непосидючості, у 2004 році Сергій став не менш енергійним, але вже значно розважливішим першокласником Рожнівського НВК ‘Гуцульщина’ ім. Ф. Погребенника. У 2013 році закінчив дев’ятий клас та продовжив навчання ще протягом двох років в Старокосівській школі, випускником якої став у 2015 році. Шкільне життя було сповнене пригод та праці. Потрібно було все встигати і бігати наввипередки із однокласниками на перервах і добре вчитися і бути активним в учнівському самоврядуванні.
Однокласники згадують, що Сергійко був товариським та відкритим до всього нового. Компанійським, ідейним, веселим, по-доброму бешкетником та попри це надзвичайно чуйним, дисциплінованим, справедливим. З ним надійно було долати шкільні труднощі, грати у футбол на шкільному подвір'ї, вчитися новим речам та планувати майбутнє. Він завжди намагався зробити світ навколо себе трохи кращим.
Після закінчення школи Сергій вступив на денну форму навчання до Вінницького вищого професійного училища Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, здобув спеціальності пожежника-рятувальника та радіотелефоніста. Майбутня професія передбачала великий ризик. Регулярна небезпека для життя з одного боку, а з іншого відданість та бажання рятувати інших за найнебезпечніших умовах стали для Сергія кредом та життєвим орієнтиром на всі його прийдешні роки.
У 2018 році пройшовши професійно-психологічний відбір на несення строкової служби у Національній гвардії України, мобілізувався до військової частини 3030, що в місті Київ. Військове формування з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян України, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами.
Максима під якою гвардійці несли свою службу: "Честь. Мужність. Закон." цілком і повністю відповідали способу життя та поглядам Сергія Марчука.
У 2019 році по закінченню служби відправився на роботу до курортного серця Карпат - Буковелю. Там спробував себе в ролі офіціанта, бармена та комірника, там же і відбулася доленосна зустріч із майбутньою дружиною Марією.
У 2021 році Сергій повернувся додому та опанував професію у Косівському РЕМі на посаді водія-електромонтера. Керівництво філії "Карпатської" та колеги із сумом та гордістю розповідають, що кращого друга та відповідальнішого працівника годі було й шукати, і найстрашніше, що про Сергія доводиться говорити вже в минулому часі. Він не боявся нічого, ані високих гірських снігів, ані грози, палючої спеки чи екстремальних умов праці. Робота завжди була виконана вчасно та відмінно. Того ж року Марія та Сергій стали подружжям та батьками чудової донечки Олександри.
Приємні клопоти біля маленької Саші, щоденна та спокійна робоча рутина, сімейне дозвілля, посмішки та плани на життя різко набули сірого відтінку, неначе до затишного дому Марчуків увірвалася хвища…війна.
24 лютого 2022 року Сергій отримав повістку на проходження медичного обстеження, а за нею і мобілізаційне розпорядження. І вже 25 лютого 2022 року разом із побратимами відправився на навчання до Рівного, а далі на Схід України. Участь в бойових діях брав у складі 10-ї гірсько-штурмової бригади на посаді стрільця-снайпера та мав звання старшого солдата. 10 ОГШБ - військове з'єднання у складі Сухопутних військ Збройних сил України. Основним призначенням бригади є ведення бойових дій у гірсько-лісистій місцевості. Окрім гірсько-лісистої місцевості, за плечима Сергія були безмежні чорноземні степи Донеччини, велетні-терикони Луганщини, яри Київщини та лісові смуги Харківщини.
Як і в звичному довоєнному житті, Сергій вправно, відповідально та скрупульозно виконував свою роботу, лише зараз мова йшла про свободу та незалежність країни, цілісність її кордонів, священну суверенність та мирне майбутнє його найдорожчої донечки, а разом із нею сотень тисяч інших дітей.
Був сміливим, відважним, натхненним, гідним, чесним, справедливим. Володіючи найкращими якостями справжнього патріота та Героя, 14 жовтня 2022 року отримав подяку за проявлені мужність і героїзм, стійкість і рішучість при виконанні військового обов’язку в умовах, пов’язаних з ризиком для життя, під час стримування збройної агресії Російської Федерації. 22 жовтня 2022 року отримав почесний нагрудний знак від 10-ї гірсько-штурмової бригади, а 23 жовтня 2022 року Сергій Миколайович Марчук загинув під час виконання бойового завдання у селі Спірному Бахмутського району Донецької області.
Колись такий теплий жовтень 97 року перетворився на найболючіший, найненависніший, найтемніший для всієї родини жовтень 22 року.
26 жовтня 2022 року Сергійко вже був вдома. Його чекали та зустрічали всі ті, кого він так любив. Ті, які щоденно молили Бога за життя та здоров’я Захисника. Ті, які берегтимуть тепер лише вічну та світлу пам’ять, а ще гордість за величний та безцінний скарб подарований нам - скарб людського життя, який молодий 25-річний Сергій Марчук поклав на вівтар нашого буття прийдешнього.
…Все завмерло. Згасло осіннє сонечко, зник блиск карих очей, а маленьке соколятко назавжди покинуло своє гніздо…
