Минають роковини із дня загибелі Жежерова Віктора Олександровича
Посеред морозяного зимового дня, 07 лютого 1977 року, на світ з’явився Віктор. Первісток, єдиний син подружжя Олександра та Ірини Жежерових.
У маленького Віті була чудова здатність помічати красу навколишнього світу там, де інші не бачили її. Він вмів радіти звичайним речам, які були для багатьох не помітні та цілком буденні. Ні на кого не схожа дитина. Дуже добрий, відкритий, спостережливий, радісний, енергійний, непосидючий, завжди уважний, безумовно творчий, винахідливий, щирий, веселий та милосердний.
З самого дитинства Віктор збирав навколо себе найвідданіших друзів. Вони створювали власні пригодницькі історії, мандрували околицями рідного села, шукали уявні скарби, ласували яблуками в сусідському саду, бавилися в козаків-розбійників та гоїли розбиті під час гри у футбол коліна.
Прийшов час піти до школи, адже ‘на носі’ був початок важливого етапу у житті Віті. У 1984 році він став учасником освітнього процесу, першокласником Рожнівської школи (нині Рожнівський ліцей ‘’Гуцульщина’’ імені Федора Погрибенника). Однокласники із жалем та радістю розповідають про Віктора. Згадують, що і в шкільні роки він був відданим ідеї, мужнім, вірив у правду та справедливість. Тоді це здавалося звичним набором рис характеру Жежерова, і лише зараз розуміють, що це лише мала частина людських якостей, якими насправді володів Вітя.
Після закінчення 9-го класу у 1992-му році, Віктор вступив до Кутського професійного училища, де здобув професію фермера-майстра сільськогосподарського виробництва. У 1996-му році він став студентом Снятинського сільськогосподарського технікуму за спеціальністю ‘’Агрономія’’.
Після закінчення навчання, Віктор приступив на строкову службу у військову частину А0264-300-ї Чернівецької окремої гвардійської механізованої Будапештської бригади. Будучи в армії, Віктор значно змужнів, став серйознішим, розважливішим. Саме тоді у нього зародилася думка пов’язати своє життя із правоохоронною діяльністю.
У 2004 році, почав службу в органах внутрішніх справ в Івано-Франківській області. Він був на сто відсотків відданий своїй професії, глибоко розумів важливість своєї ролі в забезпеченні безпеки суспільства, володів повною професійною компетентністю та завжди діяв в межах закону та регуляцій.
Після роботи в органах, їздив працювати за кордон. У 2018 році одружився. В шлюбі разом із дружиною Наталею,будував плани на подальше життя, любив та підтримував своїх рідних, і так само був вірним своїм ідеям, чесності, справедливості, доброму та хороброму серцю.
Саме за покликом серця, на початку березня 2022 року, Віктор мобілізувався до Збройних сил України та поповнив лави 10 окремої гірсько-штурмової бригади ‘’Едельвейс’’. Після короткого навчання разом із побратимами-колегами відправилися на Донецький напрямок. На службі він був сержантом та командиром відділення. Товариші по службі розповідали, що Вітя був одним із найхоробріших серед них. Його сміливість і впевненість дозволяли йому діяти в небезпечних ситуаціях, навіть коли ризик був надвисоким. Він неодноразово жертвував собою, але завжди був стійким та переконливим, що допомагало іншим зберігати баланс.
Був лідером, який вів своє відділення до успішного виконання завдань, надихаючи їх на досягнення спільних цілей. Під час одного із виходів, 29 жовтня 2022 року, Віктор загинув в селі Берестовому Бахмутського району Донецької області.
Вмить все щезло та закінчилося. Справдилися найстрашніші сни близьких та рідних. Завжди усміхнений, життєрадісний, веселий Вітя отримав нове звання та нове завдання, він тепер Небесний вартовий, який боронить та захищає все, що так любив, але вже серед далеких засвітів. І як вічний спомин про нього - світла пам’ять, безмежна вдячність, надлюдський жертовний вчинок та знайома до болю посмішка, викарбувана на тлі холодного могильного каменю.
