Минають роковини із дня загибелі Максим'юка Олександра Федоровича
У сучасній історії України, коли триває боротьба за незалежність та територіальну цілісність, кожен солдат стає символом незламності, мужності та патріотизму. Олександр Федорович Максимʼюк, який народився 1 січня 1995 року, належить до тих, хто поклав своє життя на вівтар свободи України. Його життя та служба — це приклад безмежної відданості своїй країні.
Олександр народився у невеликому селі Кобаки, розташованому в мальовничому Косівському районі Івано-Франківської області. Своє дитинство та юність він провів серед карпатських гір, де з дитячих років вчився цінувати родину, працю і рідну землю. З 2001 по 2012 рік Олександр навчався у Кобаківській середній школі, де зарекомендував себе як старанний учень, відповідальний і активний хлопець.
Після закінчення школи Саша продовжив свою освіту в Чернівцях, де з 2012 по 2014 рік навчався в ПТУ-8 за спеціальністю «ресторанно-готельний бізнес». Цей вибір професії відображав його бажання працювати в сфері гостинності, де він міг би застосовувати свої організаційні здібності та вміння працювати з людьми. Після закінчення училища працював за спеціальністю до 2016 року.
Однак життя внесло свої корективи в плани Олександра. І у 2016 році, коли країна переживала важкі часи через військову агресію на сході держави, Олександр прийняв важливе рішення — добровільно вступити до лав Збройних Сил України. Це рішення стало поворотним моментом у його житті.
Служба у ЗСУ для Олександра була не просто обов'язком, а справжнім покликанням. Він швидко освоїв спеціальність навідника зенітно-гранатометної установки, що вимагало високого рівня технічних знань, відповідальності та точності. Брав участь у бойових діях в зоні проведення антитерористичної операції (АТО), де зарекомендував себе як дисциплінований, мужній та відданий солдат.
Його служба не залишилася непоміченою. За участь у бойових діях Олександр був нагороджений медаллю, що стала підтвердженням його вагомого внеску у захист Батьківщини.
Після завершення служби у 2019 році Олександр повернувся до мирного життя. Він продовжував працювати, але дух воїна, який відчував свою відповідальність за долю країни, ніколи його не полишав. З новим наступом ворога у 2022 році стало зрозуміло, що країна вкотре потребує захисників, і Олександр знову добровільно мобілізувався до лав Збройних Сил України.
Цього разу він служив у 101-й окремій бригаді територіальної оборони, 70-го батальйону, 1-го стрілецького взводу, обіймаючи посаду старшого стрільця. Його досвід, отриманий під час попередньої служби, став незамінним у нових умовах, де кожна дія на полі бою могла визначити долю операції та життя товаришів.
Але, на превеликий жаль, 18 серпня 2023 року стало днем, коли життя Олександра Максимʼюка трагічно обірвалося. Він загинув у бою під містом Купʼянськ на Харківщині.
Олександр був єдиним сином у матері, яка тепер носить у своєму серці невимовний біль утрати. Він не встиг створити власну родину, але залишив після себе світлу пам'ять і приклад для наслідування.
Ім'я Олександра Максимʼюка назавжди залишиться в пам'яті його рідних, друзів і всіх, хто знав цього мужнього і відданого сина України. Його життя та смерть нагадують нам про те, що боротьба за свободу і незалежність триває, і що ця боротьба потребує відваги і самопожертви.
Історія Сашка — це історія нескореного духу українського народу. Його жертва не була марною. Вона стала символом боротьби за нашу незалежність, за право жити на своїй землі, говорити своєю мовою і будувати своє майбутнє. Нехай його приклад надихає наступні покоління на мужність, самопожертву і відданість Україні.
Вічна пам'ять Герою! Його ім'я назавжди залишиться в наших серцях як символ незламності і відваги, як приклад того, що справжній патріотизм не має меж і не піддається жодним викликам.
