У темних часах, коли країна стикається з найбільшими випробуваннями, з'являються ті, хто піднімається на захист свого народу та рідної землі. Вони — воїни, захисники, герої, які віддають усе заради того, щоб їхні родини, друзі та майбутні покоління могли жити у мирі та свободі. Один із таких героїв, ім'я якого назавжди вписане в історію України, загинув у російсько-українській війні, залишивши по собі не тільки біль утрати, але й приклад справжньої відваги, сили та жертовності.
Володимир Іванович Матійчук народився 27 липня 1981 року в мальовничому селі Хімчин, що на Прикарпатті, у багатодітній родині.
Змалку Володимир вирізнявся серед однолітків своєю добротою, привітністю та відповідальністю. Він завжди був усміхненим, доброзичливим і уважним до тих, хто його оточував. Ці риси характеру залишалися з ним протягом усього життя. Майбутній воїн ріс у патріотичній родині, де любов до України була не просто словами — способом життя, любов до рідної землі передавалася з покоління в покоління.
У 1988 році Володимир пішов до першого класу Смоднянської санаторно-лісної школи. Згодом, з другого по дев'ятий клас, він навчався у Хімчинській середній школі, де зарекомендував себе як активний і талановитий учень. Особливо вирізнявся своїм чудовим голосом і любов’ю до співу. Захоплювався історією, вивчав героїчні подвиги козаків, а в школі часто брав участь у патріотичних заходах. Навчався добре, завжди відповідав за свої слова і проявляв лідерські якості серед однолітків.
По закінченню школи Володимира призвали на строкову військову службу. 19 листопада 1999 року він прибув до міста Стрий Львівської області, звідки пізніше був переведений до Криму. Військова служба стала для нього важливим етапом у житті, де він загартував свій характер і навчився долати труднощі.
Після демобілізації Володимир повернувся до рідного села Хімчин, де зустрів свою майбутню дружину Надію. У 2006 році вони одружилися, створивши міцну і люблячу родину. Володимир був надійним чоловіком, другом і порадником для Надії, завжди підтримував її і надавав впевненість у майбутньому.
У 2018 році в їхній родині сталося велике щастя — народився син Богданчик. Володимир був турботливим батьком, виховував сина з усією батьківською любов’ю, оберігав і присвячував йому весь свій вільний час. Вкладав багато відповідальності та тепла у виховання своєї дитини.
24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. В цей день Володимир був на роботі, коли дізнався про трагічні події, зателефонував дружині і повідомив, що прийняв рішення захищати Україну від ворога. ‘Хто як не я?’ — часто повторював близьким, що завжди свідчило про його готовність до боротьби.
25 лютого 2022 року Володимир прибув до Косівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки і офіційно став на захист рідної землі.
Проходив службу у Національній Гвардії України у військовій частині 1241, де був гранатометником. Він служив як стрілець-радіотелефоніст 2 відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону. Його військова служба була сповнена випробувань і ризику, але він завжди залишався вірним своєму обов’язку.
18 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання на території Серебрянського лісництва, неподалік від населеного пункту Шипилівка Луганської області, Володимир загинув. Його життя обірвалося внаслідок мінометного обстрілу.
Володимир Матійчук віддав своє життя за Україну, залишивши по собі невимовний біль утрати для своєї родини, друзів та співвітчизників. У нього залишився неповнолітній син Богданчик і дружина Надія, які тепер несуть на собі тягар втрати, але водночас мають гордість за свого чоловіка і батька, що став героєм.
Його ім'я буде завжди вписане в історію боротьби України за свою незалежність і свободу. Володимир — символ мужності, самопожертви і відданості своїй країні. Його життя і смерть є нагадуванням усім нам про ціну, яку платять українські воїни за мир і спокій на своїй землі.
