Минають роковини із дня загибелі Підлетейчука Михайла Івановича
Січнем, 24 числа 1983 року, в селі Хімчин Косівського району, в сім’ї Івана Михайловича та Параски Дмитрівни Підлетейчуків, народився синочок Михайлик. Не дарма народжений в січні, бо був таким же міцним і завзятим, наче зимові морози: грайливим, пустотливим, червонощоким хлопчиком, втіхою, великою розрадою і несказанним щастям для батьків та старшої сестрички Іванни.
Дитинство Михайлика, як і дитинство будь-якої сільської дитини, було сповнене пригод та веселощів. Він мав час, коли вчився літати без крил, малював свої мрії на хмарах і долав найвищі "Еверести" власною уявою. Окрім замріяності, був відповідальним та уважним до оточуючих, з ранніх літ — справедливим, чесним, з почуттям гідності та свободи. У малому Михайлі було стільки добра та енергії, що вистачало на всіх у найважчі хвилини. Недарма ж був потіхою та маленькою опорою. Тоді ніхто іще не знав, що опора ця триматиме на собі усю країну, і всі намальовані на хмарах мрії випадуть осіннім дощем десь на Запоріжчині...
У 1989 році Михайло пішов до Хімчинської ЗОШ 1–3 ступенів (нині — Хімчинський ліцей "Інтелект"). Вчителі кажуть, що був здібним та розумним учнем, завжди прагнув до високих стандартів якості в навчанні. Він активно вивчав матеріал, задавав багато запитань і шукав глибшого розуміння предметів самостійно, а також вмів застосовувати здобуті знання у практичних ситуаціях. У 2000 році став випускником школи, а влітку — абітурієнтом до Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
У 2005 році став випускником інженерно-технічного факультету ЧНУ, отримавши спеціальність вчителя інформатики та трудового навчання; окрім цього, закінчив воєнну кафедру при вищому навчальному закладі імені Ю. Федьковича і отримав офіцерське звання — молодший лейтенант. Університетські роки принесли багато друзів та знайомств, зокрема і тих, хто згодом воюватимуть пліч-о-пліч із Михайлом, відстоюючи суверенність держави та цілісність її кордонів.
Після студентства збудував власний інститут — інститут сім’ї, бо у 2008 році разом із нареченою Наталією створили нову та надійну родину, поєднавши долі та спільні плани на життя, аж допоки смерть не розлучила закохані серця. У міцному шлюбі народилося двійко синочків, старший Леонід та молодший Артур.
Роки минали, ворох життєвих подій сипав різноманіттям. Діти підростали, любов міцнішала. Михайло займався успішним підприємництвом і, як і раніше, залишався таким же мрійником, палким та справедливим правдолюбом — одна із кращих рис його характеру. Був чудовим сім’янином, добрим другом та порадником, надійним партнером і сусідом, активним жителем громади та патріотом своєї держави.
Одного зимового ранку 2022 року в двері Підлетейчуків постукала війна, як темна хвиля, що охопила життя своїми безжальними обіймами. Ранок почався не зі сміху дітей та запаху кави, а з гучних вибухів, що розривали надії на мир та спокій — вщент. Михайло, як справжній чоловік, батько, соборник та націоналіст, прийняв тверде рішення стати на оборону України.
Ранньою весною, 10 березня 2022 року, Підлетейчук Михайло мобілізувався до 102-ї окремої бригади територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського, що локалізується у селищі Яблунів Косівського району та перебуває у складі Регіонального управління "Захід" Сил ТрО. Невдовзі, разом із п’ятьма десятками побратимів, відправився на Харківський напрямок, а далі на Сумщину та, згодом, на Запоріжчину. Важкі бої за Гуляйполе та Пологи відбувалися за участі Михайла, з позивним "Анц".
З червня по серпень 2023 року перебував у Києві на навчальному курсі — "Вишкіл капітанів" від Командування Сил Територіальної Оборони ЗСУ, щоб стати командиром роти, а, пройшовши вишкіл, — готовий був стати комбатом. Курс розроблено на основі стандартів планування виконання бойових завдань у країнах НАТО з урахуванням новітнього досвіду ведення бойових дій у російсько-українській війні. На службі Підлетейчук був командиром третьої роти 74-го батальйону. Він впевнено вів бійців за собою, кожного разу прирікаючи їх на успіх. Протягом війни отримав звання старшого лейтенанта.
Справжній Герой, який не просто служив своїй країні, але й втілював у собі дух справедливості та самопожертви. Важливою частиною його життя була віра в перемогу та світле майбутнє для України. Пройшовши через найважчі випробування, його внесок у відстоювання прав та свобод став непересічним. Він не тільки виконував свої службові обов'язки, але й надихав інших своєю силою духу та відданістю. Його історія — це не лише ряд подвигів на полі бою, але й прояв величі духу та беззаперечної любові до рідної землі.
Такі люди залишають свій слід в історії не тільки через воєнні здобутки, але й через невмирущий вплив своєї внутрішньої сили та відданості. Вони нагадують нам, що навіть у найважчих моментах життя люди здатні на велич і героїзм.
30 жовтня 2023 року, біля населеного пункту Малинівка Пологівського району Запорізької області, влучання ворожого дрону-камікадзе в спину Героя-Захисника обірвало молоде життя.
Війна — це не лише місце на карті чи новини на екрані, але й реальна трагедія, що руйнує життя та відбирає тих, без кого втрачається сенс нашого буття. Зараз це не просто втрата для сім'ї та громади — це глибока рана, яка не загоїться вже ніколи. Наш Герой залишив позаду своїх близьких та рідних, пам'ять про себе і велике зобов'язання продовжувати його боротьбу за мир і незалежність.
Завідувач сектору молоді, спорту, культури та туризму
Христина Гольовська
