Пам'яті Петра Микитчука
Петро Іванович Микитчук народився 27 березня 1978 року в селі Дубшара Рожнятівського району Івано-Франківської області у працьовитій українській родині. З дитячих років вирізнявся відповідальністю, щирістю та повагою до людей. Ріс серед мальовничої природи Прикарпаття, де змалку засвоїв головні життєві цінності — любов до рідної землі, праці та Батьківщини.
Після здобуття середньої освіти у 1993–1996 роках опанував професії муляра та електрозварювальника.
З 1996 по 1997 рік проходив строкову військову службу у смт Башкірівка Чугуєвського району Харківської області, де проявив дисциплінованість, витримку та відданість військовому обов’язку. Служба стала важливим етапом його становлення як чоловіка і громадянина.
Після завершення служби проживав у селищі Донець Ізюмського району Харківської області. Працював у Шублинському відділенні бурових робіт дизелістом. Колеги поважали його за професіоналізм, надійність і готовність завжди прийти на допомогу. Він був людиною слова і справи.
Згодом переїхав до селища П’ятигірське Балаклійського району (нині — Ізюмський район) Харківської області, де продовжив працювати та будувати своє життя. Петро Іванович був турботливим чоловіком, надійною опорою для родини, людиною з великим серцем.
У 1998–2014 роках працював у Шебелинському відділенні бурових робіт БУ «Укрбургаз» АТ «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України».
У серпні 2014 року, коли російська агресія охопила український Донбас, Петро Іванович добровільно без вагань став на захист Батьківщини, долучившись до проведення антитерористичної операції. Його рішення було свідомим — продиктованим почуттям обов’язку, честі та любові до Батьківщини. З перших днів війни він не залишився осторонь, ставши до лав оборонців України. Він пройшов крізь пекло Іловайського оточення, а вже у січні 2015 року, захищаючи місто Щастя Луганської області, отримав контузію та поранення.
Його бойовий шлях пролягав крізь найгарячіші точки Донецького та Луганського напрямків: Авдіївка, Бахмут, Мар’їнка, Угледар, Сіверськ, Новомихайлівка, Щастя, Новоайдар, Білогорівка…
Вісім років безперервної боротьби, тисячі кілометрів фронтових доріг, сотні небезпечних завдань — і завжди попереду, з вірою в перемогу.
З серпня 2015 по березень 2019 року служив за контрактом у 92-й окремій механізованій бригаді, а з березня 2019 по вересень 2022 року — у 54-й окремій механізованій бригаді, 25-му батальйоні «Київська Русь».
Петро Іванович був одружений, має двох синів. Побратими згадують його як людину, яка вміла підтримати словом і ділом. Він завжди швидко опановував нові навички, досконало володів зброєю та завжди діяв з холодним розумом навіть у найнебезпечніші хвилини бою.
11 вересня 2022 року, під час запеклого бою за Білогорівку Луганської області, виявляючи незламну мужність і стійкість, він отримав вибухову травму, несумісну з життям.
За час служби був удостоєний численних нагород і відзнак, серед яких:
- нагрудний знак «За честь і звитягу»;
- нагрудний знак «Іловайськ 2014.92 ОМБр»;
- нагрудний знак «За Україну, за її волю»;
- нагрудний знак «Ветеран війни»;
- почесна відзнака «Учасник АТО»;
- почесна відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»;
- орден «За мужність» ІІІ ступеня;
- численні подяки та грамоти від військового керівництва, зокрема, грамота Командувача військ оперативного командування «Схід».
Громада схиляє голови у глибокій шані, пам’ятаючи кожен його крок до нашої свободи.
Світла пам’ять про Микитчука Петра Івановича назавжди залишиться в серцях рідних, побратимів і всієї громади. Його мужність, самопожертва та відданість Україні є прикладом справжнього патріотизму.
