Пам'яті Івана Іваночка
Молодший сержант Іваночко Іван Іванович народився 26 червня 1969 року в багатодітній сім’ї в селищі міського типу Ланчин Надвірнянського району Івано-Франківської області. У родині зростало семеро дітей — п’ятеро братів і дві сестри. Іван був середущим серед братів.
Змалку привчався до праці, допомагав батькам. Ще маленьким хлопчиком, а згодом і школярем, ходив із мамою по гриби, збирав малину, ожину, афини на продаж. Так із раннього дитинства навчився працювати та цінувати зароблену копійку.
У 1975 році пішов до першого класу. Був здібним учнем, мав добру пам’ять. Навчання давалося легко: новий матеріал уважно слухав і швидко запам’ятовував. Домашні завдання часто виконував ще в школі, тому після уроків міг допомагати батькам і займатися господарством.
У 1984 році закінчив Ланчинську восьмирічну школу та вступив до Коломийського СПТУ №10 на спеціальність слюсаря-монтажника, газозварника, де навчався три роки.
З 1987 по 1989 рік проходив строкову військову службу. Під час служби був дисциплінованим, ввічливим і доброзичливим до командирів та товаришів. За сумлінність і відповідальність отримав звання молодшого сержанта.
У 1989 році повернувся додому. Того ж року зустрів свою майбутню дружину Марію і створив сім’ю. Доля привела його до села Хімчин Косівського району Івано-Франківської області — у родину Ільницьких Петра та Ярослави.
29 грудня 1990 року в подружжя народився первісток — син Іван. Молодий батько без вагань назвав його своїм ім’ям, радів і з гордістю говорив: «Продовжувач роду Іваночко». Як батько був турботливим і дбайливим: прав пелюшки, прасував, грався з сином, старався забезпечити родину всім необхідним.
У селі опанував столярну справу. Його наставником був досвідчений столяр Микола Опарівський. Як здібний учень, Іван швидко освоїв ремесло й став справжнім майстром. Виготовляв двері, вікна, сходи, вагонку, дахи на криниці — усе, що можна зробити з дерева. Його робота відзначалася високою якістю та акуратністю.
2 березня 1993 року в родині народився другий син — Володимир. Дитина з’явилася на світ із дуже малою вагою — 960 грамів. Розпочалася довга й важка боротьба за життя хлопчика. Протягом трьох років їхній дім фактично став лікарнею: обласна дитяча, районна лікарня… Згодом було встановлено діагноз — дитячий церебральний параліч. Хвороба була складною, але не зламала родину. Роки лікування та реабілітації дали результат — Володимир став на ноги. Він виріс життєрадісним, розумним і чемним юнаком.
У родині панували тепло, любов і взаємопідтримка. Сини Іван та Володимир росли добрими, чуйними, працьовитими, завжди допомагали батькам.
Та мирне життя зруйнувала війна.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну, Іван не зміг залишитися осторонь. Незважаючи на те, що мав сина з інвалідністю, добровільно став до лав Збройних Сил України.
4 березня 2022 року був призваний Косівським РТЦК та СП. Проходив військову службу у військовій частині А0224.
У період з 21 квітня 2024 року по 18 травня 2024 року брав участь у заходах із забезпечення оборони України та захисту населення на території Донецької області.
18 травня 2024 року поблизу населеного пункту Новомихайлівка Донецької області отримав важке поранення. Діагноз: множинні вогнепальні осколкові поранення правої кисті, лівого передпліччя, лівого стегна, вогнепальний перелом надколінника, больовий синдром, контрактура лівого кульшового суглоба, наявність стороннього тіла (металевого осколка), різке порушення функції ходи.
З 18 травня 2024 року по 5 травня 2025 року перебував на стаціонарному лікуванні. Спочатку — у місті Запоріжжя (в/ч А3309), згодом — у військовій частині А1249 у місті Кропивницький та КНП «Знам’янська міська лікарня ім. А. В. Лисенка», пізніше — за місцем проживання в КНП «Косівська ЦРЛ».
5 травня 2025 року повернувся до міста Миколаїв для проходження військово-лікарської комісії.
10 липня 2025 року був визнаний обмежено придатним до військової служби. Захворювання пов’язане з проходженням служби.
13 серпня 2025 року був направлений до військової частини А7363 у село Малинівка (Семенівський район, Дніпропетровська область). Попри стан здоров’я, продовжував виконувати бойові завдання разом із побратимами.
23 жовтня 2025 року родина отримала страшну звістку — Іван Іванович Іваночко загинув, виконуючи військовий обов’язок.
Молодший сержант Іваночко Іван Іванович був нагороджений відзнакою Міністра оборони України «За поранення».
Він назавжди залишиться в пам’яті рідних як люблячий чоловік, турботливий батько, мужній воїн і справжній патріот.
