Там, де живе краса: творчий світ Марʼяни Дутки
В Рожнові-селі, де з покоління в покоління живуть ремісничі традиції, народилася і виросла майстриня, яка вміє бачити красу у звичайному, знаходити нестандартні рішення та перетворювати ідеї на живі, відчутні сенси. Марʼяна Дутка виросла у родині, де мистецтво не існувало окремо від побуту, а природно впліталося в щоденність, формуючи світогляд, характер і відчуття краси.
Її дитинство минало у творчій атмосфері. Батьки навчалися у Косові: мама- на відділі художньої кераміки, тато- художньої обробки дерева. У тодішньому Рожнові діяв великий керамічний цех, де вони працювали, і саме там мала Мар’янка разом із молодшим братом Андрієм уперше доторкнулася до глини та відкрила для себе її живу енергію. У пʼять років уже ліпила фігурки з казковими героями. Тоді це був різновид дитячого дозвілля. Сьогодні ж- покликання.
Навчалася у Рожнівському ліцеї «Гуцульщина», а після девʼятого класу вступила до Косівського училища прикладного та декоративного мистецтва на відділ художнього розпису. Згодом здобула вищу освіту в місцевому інституті цього ж профілю. Під час студентства познайомилася зі своїм не менш талановитим майбутнім чоловіком Сергієм Дуткою. Їх об’єднали спільні зацікавлення творінням, любов до ручної праці та глибоке відчуття спадщини. З часом ця зустріч переросла не лише у сім’ю, а й у міцний творчий тандем- союз людей, які роками підтримують одне одного, поєднуючи талант, ремесло і спільне бачення краси. Після бакалаврату рік працювала викладачем, ще два- лаборантом. Цей період, зізнається, навчив дисципліни, відповідальності й поваги до кожного етапу творчого процесу.
Цікаво, що шлях до нинішніх витворів не був прямолінійним. У шостому-сьомому класі вона мріяла стати модельєром, шила одяг для ляльок, вʼязала їм светрики. На певному етапі навіть серйозно розглядала вступ до військового училища. Тоді Мар’яна щиро вважала, що «не вміє малювати». Та батьки бачили більше- вони вірили в її талант і наполягли на художній освіті. Сьогодні ж вдячна їм за цю наполегливість.
Під час навчання випробовувалось безліч технік- розпис на склі, іконопис, мозаїку, фреску, батик, вітражі, писанкарство. Кожна з них відкривала нові горизонти, але обрати свій шлях було непросто.
Переломним у творчому шляху став період декретної відпустки. Саме тоді до Дутки звернувся відомий майстер писанкарства Борис Сергій із проханням допомогти йому у виготовленні великого замовлення трипільських писанок для закордонних клієнтів. Спершу вона вагалася і сумнівалася, чи зможе виправдати довіру. «Я не відчувала, що готова робити копії його писанок, думала, що ще недостатньо вправна для цього. Але Сергій Миронович підтримав мене і переконав спробувати. Я погодилася- і саме тоді відчула перший справжній поштовх та віру у власні сили»,- пригадує ремісниця.
Відтоді писанкарство стало для неї серйозною справою, а не лише захопленням. Поступово вона почала не просто відтворювати звичні мотиви, а шукати власний стиль. Паралельно в родині вже діяла домашня керамічна майстерня. Вона допомагала чоловікові Сергію з розписом, і з часом кераміка та писанкарство органічно переплелися в єдину творчу лінію.
Сьогодні писанкові мотиви живуть у її керамічних горнятках, тарілках, прикрасах. Орнамент ніби переходить із яєчної шкаралупи на глину, зберігаючи глибину символіки, але отримуючи нове звучання. Саме в цьому- особливість її стилю: повага до звичаїв без страху сучасного бачення.
Мар’яна переконана- традиція має розвиватися разом із часом. Лише тоді вона залишається живою. У кожен виріб вкладає любов, емоції, внутрішній стан та, взагалі, вважає, що саме любов є основою нашого життя. Кожен її виріб - не просто річ, це маленьке побажання добра, радості й тепла.
Процес створення- довгий і клопіткий. Якщо це керамічна прикраса- все починається з ідеї, далі формується виріб із глини, проходить сушіння, випал, розпис, оздоблення. Якщо писанка- спершу народжується задум орнаменту, а далі терпляча, майже медитативна робота з воском і фарбами. Усе потребує тиші, зосередженості, гармонії. Це той випадок, де вона може повністю розчинитися в процесі.
Натхнення майстриня знаходить у простих речах- першому снігу, запаху скошеної трави, осінньому шурхоті листя, музиці, прогулянках із собакою, у горах. Усі ці моменти у певний час живлять її уяву і надихають створювати щось нове. Проте найбільше натхнення вбачає у родині. Чоловік і двоє синів є підтримкою і внутрішнім стержнем. Особливо зворушує те, що старший син уже вправно працює з глиною, а отже, сімейна мистецька практика продовжується.
Мар’яна бере участь у ярмарках, де особливо цінує живу реакцію людей. Надихає бачити, як вироби знаходять своїх власників, стають подарунками для близьких, супроводжують важливі події. У такі моменти мисткиня відчуває радість, вдячність і розуміння, що її справа має значення.
Творчість для неї- це більше, ніж робота чи хобі. Це спосіб жити усвідомлено, помічати красу буденності й ділитися нею з іншими. Так, інколи натхнення зникає. Тоді вона дає собі час- не працює через силу, дозволяє життю просто текти.
У майбутнє дивиться спокійно і впевнено. Хоче розвиватися, реалізувати власні проєкти. Але не поспішає загадувати наперед. Головне- зберегти потяг до ремесла, до устоїв і передати це далі. А кожному, хто ще досі вагається зі своїм покликанням у ремеслі, мисткиня радить: «Побороти свій страх і не чекати «ідеального моменту», бо його ніколи не буде. Якщо ви любите цю справу і вона приносить вам задоволення, потрібно набратися сміливості і рухатися вперед. Починайте маленькими кроками, експериментуйте, не порівнюйте себе з іншими і поступово досягайте своїх результатів. Пам’ятайте, що кожен з нас унікальний- і у кожного свій шлях».
А бути жінкою, яка творить сьогодні, для неї означає нести світло у свій дім, у громаду, у країну. Навіть у непрості часи створювати речі, які гріють душу. Бо саме з маленьких, щирих справ народжується велика сила культури.
І, мабуть, справжня сила творчості Мар’яни Дутки у її щирості. Бо кожна робота народжується не лише з майстерності, а й з палкої любові до мистецтва, до культури і до світу, який вона так тонко відчуває. Саме тому її розписи не просто прикрашають речі- вони розповідають історії, у яких живе колір, настрій і душа майстрині.
______________________________________________________________________________________________
Завідувач сектору молоді, спорту, культури та туризму Рожнівської сільської ради, членкиня Національної спілки журналістів України
Христина Гольовська
