З честю до останнього спочинку
На Закарпатті відбулася церемонія перепоховання загиблого прикордонника Дмитра Кияненка. За бажанням батьків і дружини, їхнього сина та чоловіка поховали у місті Чоп, де нині проживає родина.
Життя воїна обірвалося 18 вересня 2022 року під час перебування у ворожому полоні. Вперше Дмитра поховали 17 грудня 2022 року в селі Рожнів, де тоді знайшла тимчасовий прихисток його сім’я.
Згадаймо життєпис мужнього Захисника, який назавжди поповнив Небесний Легіон.
Дмитро Кияненко народився 20 листопада 1996 року в селі Урзуф Маріупольського району Донецької області, на узбережжі Азовського моря. Він був довгоочікуваним сином у сім’ї військового Василя Олександровича та Ольги Вікторівни. З дитинства зростав у любові, був активним, допитливим, дисциплінованим і розважливим.
У 2003 році пішов до першого класу Урзуфської школи, де проявляв інтерес до навчання, займався бойовими мистецтвами та музикою. Після 9 класу вступив до Маріупольського будівельного фахового коледжу, який закінчив у 2016 році, після чого продовжив навчання у Харківському національному економічному університеті імені Семена Кузнеця.
Того ж періоду підписав контракт і розпочав військову службу у Збройних Силах України в складі 56-ї окремої мотопіхотної бригади. Згодом приєднався до Донецького прикордонного загону. Пішов стопами батька-прикордонника та взяв його позивний «Грек».
У червні 2021 року Дмитро одружився. У молодої сім’ї народився син Артем. Попереду було мирне життя, плани і мрії, але все змінила війна.
Напередодні повномасштабного вторгнення Дмитро наполіг, щоб дружина з маленьким сином поїхали до батьків у Урзуф. 22 лютого 2022 року він попрощався з рідними, передчуваючи небезпеку.
З перших днів війни разом із побратимами тримав оборону Маріуполя, зокрема території «Азовсталі». 87 днів у надзвичайно важких умовах, без належного зв’язку, з мінімальними запасами їжі, води та медикаментів, він разом із іншими військовими стояв до кінця.
Навіть у таких умовах знаходив можливість написати рідним, запевняючи, що з ним усе добре, хоча мовчав про отримані поранення. Пережив кілька важких контузій і поранень, зокрема опинився під завалами після обстрілу і дивом вижив.
Будучи тяжко пораненим, віддав своє місце в евакуаційному гелікоптері іншому бійцю, який, на його думку, потребував більшої допомоги.
У травні 2022 року разом із побратимами був виведений з «Азовсталі» та потрапив у полон до Оленівки. Там, у нелюдських умовах, важко працюючи та недоїдаючи, Дмитро залишався людиною - ділився останнім із побратимами, підтримував їх.
18 вересня 2022 року під час виведення полонених на роботи ворог відкрив мінометний вогонь. Уламок міни обірвав життя Дмитра.
Лише 17 грудня 2022 року родина змогла попрощатися з ним і поховати у селі Рожнів.
13 червня 2023 року Дмитра Кияненка посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
Він був воїном честі, вірним сином України, люблячим чоловіком і батьком. Його життя - приклад незламності, мужності та самопожертви.
Світла пам’ять Герою.
Вічна слава і вдячність.
