Той, що ніс людям світло надії...

Фото без опису
Ось уже 23 рік минув з часу, як відійшов у вічність Його Святість Патріарх Володимир.
Сьогодні нас знову об’єднує саме він. 14 липня 1995 року відійшов у вічність Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир, у миру – Василь Омелянович Романюк.
Щороку, в річницю смерті Патріарха Володимира в його рідному селі Хімчин відбувається вшанування пам’яті Його Святості.
Ранок неділі цього року видався дуже дощовим. Але ні погодні умови, ні далека відстань до садиби-музею не завадили його землякам прийти і поклонитися родинному обійстю Романюків.
15 липня біля музею-садиби відбулися поминальні заходи. Урочисту панахиду відслужили отець Василь Струк, він же начальник відділу культури, національностей та релігій Косівської РДА та отець Ярослав Хрущ, настоятель Хімчинського храму Покрови Пресвятої Богородиці.
У виступах брали участь: керуюча справами Рожнівської ОТГ – Кіщук Г. І., голова районного братства ОУН-УПА – Підлетейчук П. А., виконуючий обов’язки старости села – Розвадовський В. П., Особливо слід відзначити сільський народний хор «Оберіг» села Хімчин, у виконанні якого прозвучали духовні твори під керівництвом Н. Д. Коханюк.
У промовах виступаючих промайнули спогади про дитинство і юність Василя Романюка, важкі випробування під час ув’язнення в сибірських таборах, його чесний і жертовний священичий шлях, яким він піднявся аж до вершини церковної ієрархії, будучи обраним Патріархом УПЦ КП.
Знаковою виявилась та обставина, що по кількох хвилинах початку богослужіння невблаганний дощ зупинився, небо просвітлішало і наступила благодать молитви і церковного співу.
23 роки минули, як Патріарх Володимир спочиває вічним сном під стінами Святої Софії. Той день, названий «чорним вівторком», приголомшив світ. Здається, ми ще й досі сповна не усвідомили, кого і що разом з ним ми втратили.
Як свідчили лікарі, у Владики Володимира вже було три інфаркти, а четвертого не витримало серце.
Завершився чесний шлях, на якому Патріарх Володимир був скромним слугою свого народу, без найменшого честолюбства, не дбаючи ні про славу, ні про розкоші життя.
Коли заграли трембіти - пішов дощ. Так гуцули проводжали в останню дорогу свого славетного земляка – Святійшого Патріарха Володимира. Той шлях завершився «чорного вівторка», під стінами Святої Софії. Правоохоронці проти православних. Гумові кийки і кадила, суміш «черемхи» і ладану. Державні прапори і церковні хоругви, потоптані міліцейськими черевиками. Слуги режиму проти слуг Божих.
Унсовці, котрі прорвавши своїми тілами кордони «Беркуту», понесли тіло Патріарха у вічність. Упокоївся Святий чоловік, своєю смертю пробудивши до життя поснулих, склепивши віки відкрив очі незрячим. Він був найкращим з нас. Він жив і горів для нас і за нас.
Вічна Йому пам’ять!!!